Лілія лісова (Lilium martagon)
Лілія лісова (Lilium martagon)— єдиний вид лілій, який росте в Україні в дикорослому стані, занесений до Червоної книги України.
Її легко впізнати по високій стеблині з червонуватими плямами і пишними квітками, що звисають, наче дзвоники, з характерно загнутими пелюстками — наче крила метелика в польоті.
Популяції містять від декількох одиниць до декількох десятків особин різного віку, які зростають групами переважно в листяних лісах, на узліссях, у затінку.
Ця багаторічна трав’яниста рослина виростає від 50 до 150 см заввишки. Її прямостояче стебло, зелене або вкрите червонуватими плямками, голе або слабо опушене. Верхні й нижні листки розташовані чергово, середні — зібрані по 5—8 у кільце, більші за нижніх і верхніх. Саме вони утворюють ті самі "царські кудрі", що дали одну з народних назв рослині.
Квітки великі (3–4 см у діаметрі), яскраво пурпурові з темно-фіолетовими цятками, ароматні. Вони пониклі, розміщені на довгих квітконіжках і зібрані у верхівкову рідку китицю з 9–15 квіток. При розквітанні листочки-оцвітини закручуються угору, між ними звисають довгий зігнутий стовпчик та шість довгих тичинок. Плід шестигранна коробочка, яка при дозріванні розтріскується на три частини.
Цвіте у червні–липні. Віддає перевагу півтіні, особливо в спекотні роки. Росте переважно у листяних лісах, на узліссях, у затінку серед дубів, кленів і грабів.
Плодоносить у серпні — утворює характерну шестигранну коробочку, яка при дозріванні розтріскується на три частини. Рослина розмножується як насінням, так і вегетативно.
У народі цю рослину називають по-різному: «царські кудрі», «турка», а подекуди навіть «лілія з планети Марс» — за її інопланетну красу. Назва «турка», хоч і неофіційна, походить від форми пелюсток, схожих на тюрбан. Видова назва martagon має невизначене походження. Існує припущення, що вона пов’язана з османським словом mārtağān — тип тюрбана, прийнятого султаном Мухаммедом. Хоча це слово не зустрічається в сучасній турецькій мові, така гіпотеза красиво перегукується з формою квітки.
На жаль, лісова лілія зникає з лісів, особливо поблизу населених пунктів. Причин багато:
– її викопують із цибулиною, щоб пересадити на дачу,
– зрізають на букети, які швидко в’януть,
– знищують місця зростання під час забудови чи розширення стежок.
А ще в давнину лілії… їли. Велику цибулину споживали вареною, печеною, сирою, сушили й перемелювали на борошно, з якого пекли хліб.
Сьогодні ми вже не голодуємо. Ми можемо просто зупинитись на лісовій стежці, побачити цю рідкісну квітку — й відчути радість. Радість від того, що вона росте поруч. Що ми її помічаємо. І що ми її бережемо.
